Повстання Війська Запорозького 1630 року: Проект Україна

By Тарас Ковалець

У збірнику здійснено коментовану археографічну публікацію історичних документів та матеріалів, які стосуються козацького повстання 1630 року під керівництвом Тараса Федоровича та Антона Бута, найуспішнішого до Хмельниччини збройного виступу Війська Запорозького проти Речі Посполитої. До видання увійшли різноманітні джерела: акти, кореспонденція, свідчення очевидців, матеріали сеймиків та сейму Речі Посполитої, літописні згадки, присвячені цьому козацькому виступові, та інші матеріали.

Особливу цінність має корпус джерел, нововиявлених в українських та польських архівосховищах, які друкуються вперше. Отримана з них інформація дає змогу дослідити повстання 1630 року, донедавна маловивчене в українській історіографії, набагато прискіпливіше, повнокровніше, заодно переосмислити окремі його аспекти (як-от, керівництво повстанців, стратегію сторін тощо), тим самим розвіяти деякі заскорузлі міфи про цю важливу подію нашої минувшини. Разом із перекладами документів сучасною українською мовою подано також їх оригінальні тексти.

Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться історією України загалом і її козацькою добою зокрема.

• Language: Українська мова
• Publisher: Folio
• Release date: May 5, 2020
• ISBN: 9789660379275

Book preview

Повстання Війська Запорозького 1630 року - Проект Україна ISBN 9789660379275 Copyright © 2020, Folio Publishing

Анотація

У збірнику здійснено коментовану археографічну публікацію історичних документів та матеріалів, які стосуються козацького повстання 1630 року під керівництвом Тараса Федоровича та Антона Бута, найуспішнішого до Хмельниччини збройного виступу Війська Запорозького проти Речі Посполитої. До видання увійшли різноманітні джерела: акти, кореспонденція, свідчення очевидців, матеріали сеймиків та сейму Речі Посполитої, літописні згадки, присвячені цьому козацькому виступові, та інші матеріали.

Особливу цінність має корпус джерел, нововиявлених в українських та польських архівосховищах, які друкуються вперше. Отримана з них інформація дає змогу дослідити повстання 1630 року, донедавна маловивчене в українській історіографії, набагато прискіпливіше, повнокровніше, заодно переосмислити окремі його аспекти (як-от, керівництво повстанців, стратегію сторін тощо), тим самим розвіяти деякі заскорузлі міфи про цю важливу подію нашої минувшини. Разом із перекладами документів сучасною українською мовою подано також їх оригінальні тексти.

Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться історією України загалом і її козацькою добою зокрема.

Упорядник Ковалець Тарас Романович

Проект «Україна». Повстання Війська Запорозького 1630 року. Документи і матеріали

Дякую

рецензентам (за уважне прочитання і слушні поради),

Р. Prof. Mirosławowi Nagielskiemu (за багаторічну підтримку і цінні вказівки під час евристичного пошуку),

П. Проф. Вікторові Коцуру (за велику допомогу у виданні цієї книжки),

Олексію Новікову, Міколе Волкаву та Zbigniewowi Hundertowi (за виконання цифрових копій окремих матеріалів в архівних установах України та Польщі),

Melchiorowi Jakubowskiemu, Христині Тимінській та Іванні Півторак (за переклад і осучаснення німецькомовних джерел),

Grzegorzowi Kubackiemu (за осучаснення тексту французькомовного документа),

Magdalenie Siemińskiej (за правку орфографії окремих польськомовних документів),

Emilowi Kalinowskiemu (за допомогу з перекладом латиномовного джерела),

працівникам видавництва «Фоліо», добрим фахівцям своєї справи,

а найбільше — своїй сім'ї за всебічну допомогу і перепрошую за ті безліч годин, які витратив на цей збірник замість того, щоб бути з Вами.

Упорядник

Żołnierz bije się o trzy rzeczy:

Aby poczciwości swoje oddał Bogu, że o wiarę czyni,

Aby ziemię, która go wychowała i w której się urodził, bronił i ochronił,

Aby wolność i swobodę oddał potomstwu, którą wziął od przodków.

Анонім, XVII ст .[1]

Перелік документів

Актові записи, кореспонденція, свідчення інформаторів

1. 1629, липня 10, із Балабанівки

Лист воєводи київського Стефана Хмєлецького до підканцлера коронного Томаша Замойського (фрагмент)

2. 1629, вересня 4, із обозу під Степанівкою

Лист С. Хмєлецького до Т. Замойського

3. 1629, вересня 11, [із Варшави?]

Лист невідомого [працівника королівської канцелярії Піотра Бєлецького?] до невідомого [великого маршалка литовського Яна-Станіслава Сапєґи?] (фрагмент)

4. 1629, вересня 11, із обозу під Степанівкою

Лист С. Хмєлецького до Т. Замойського

5. 1629, вересня 12, із обозу під Степанівкою

Лист [С. Хмєлецького] до руського воєводи Станіслава Любомірського (фрагмент)

6. 1629, жовтня 29, із Варшави

Лист короля Речі Посполитої Зиґмунта ІІІ до гетьмана польного коронного Станіслава Конєцпольського (фрагменти)

7. 1629, листопада 11 (1)[2], із Січі

Лист Війська Запорозького і гетьмана Левка Бута [до С. Хмєлецького]

8. 1629, листопада 11, із Нового Меджибожа

Лист С. Хмєлецького до Зиґмунта ІІІ (фрагмент)

9. 1629, листопада 11, із Нового Меджибожа

Лист С. Хмєлецького до Т. Замойського (фрагмент)

10. 1629, осінь, Львів

Реєстри виплати жолду коронному військові

11. 1629, грудня 11 (1), із Січі

Лист Війська Запорозького і гетьмана Л. Бута до старшого реєстру Григорія Чорного та реєстрових козаків

12. 1629, грудня 13 (3), із Черкас

Лист Г. Чорного та реєстрових козаків [до С. Хмєлецького]

13. 1629, грудня 18, із Балабанівки

Лист С. Хмєлецького до Т. Замойського

14. 1629, грудня 31, із Яблунівки

Лист С. Хмєлецького до старости улановського Александра Пясечинського

15. 1630, січня 11, із Черкас

Лист королівських комісарів Міколая Кисіля і Анджея Ранаховського до А. Пясечинського

16. 1630, січня 15, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до каштеляна краківського Єжи (Юрія) Збаразького (фрагмент)

17. 1630, січня 15, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до комісарів коронного війська (фрагмент)

18. 1630, січня 16, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського

19. 1630, лютого 23, із Забожа

Лист греко-католицького митрополита Йосифа-Вельяміна Рутського до папського нунція, кардинала Марчелло Сантакроче (регести)

20. 1630, березня 25, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до Війська Запорозького

21. 1630, квітня 6 (березня 27), Путивль

Свідчення ієромонаха протосинкла Йосифа і білого монаха Андрія Борецького (фрагмент рапорту путивльських воєвод Міхаіла Бутурліна і Владіміра Ляпунова у Посольський пріказ)

22. 1630, квітня 7, із Бару

Універсал С. Конєцпольського до влади і лицарства Волинського воєводства

23. 1630, квітня 13, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського

24. 1630, квітня 16, із Варшави

Універсал Зиґмунта ІІІ до козаків та інших підданих Сіверщини

25. 1630, квітня 16, із Варшави

Лист королівського секретаря Якуба Заджіка до Т. Замойського (фрагмент)

26. 1630, квітня 17, із Бару

Лист С. Конєцпольського до Зиґмунта ІІІ

27. 1630, квітня 19, Теребовля

Запис у книзі прибутків та видатків монастиря кармелітів у Теребовлі

28. 1630, квітня 20, зі Львова

Універсал коронного ротмістра Лукаша Заленського до солтисів та людей, котрі підлягають вибранецькій повинності у Волинському воєводстві

29. 1630, квітня 25, із Шаргороду

Лист брацлавського хорунжого Яна Джіка до Т. Замойського (фрагмент)

30. 1630, квітня 29, з Орлі

Лист старости м. Орля Станіслава Куроша до польного гетьмана Великого князівства Литовського князя Кшиштофа ІІ Радзивіла (фрагмент)

31. 1630, травня 1, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського (фрагмент)

32. 1630, травня 3, із Варшави

Інструкція Зиґмунта ІІІ для А. Пясечинського, посла Речі Посполитої до Блискучої Порти (фрагмент)

33. 1630, травня 7 (квітня 27), зі Стародуба

Лист сина боярського Васілія Тонкого до брянських воєвод Фіодара Матвєєвічя і Тімафєя Ґріґор'євічя (фрагмент)

34. 1630, травня 11, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського (фрагмент)

35. 1630, травня 11, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ

до любельського трибуналу (фрагмент)

36. 1630, травня 18, з-під Переяслава

Лист С. Конєцпольського до Зиґмунта ІІІ

37. 1630, травня 18, з-під Переяслава

Універсал С. Конєцпольського до шляхти і жовнірів Речі Посполитої

38. 1630, травня 20 (10), Путивль

Свідчення Андрія, посланця єрусалимського патріарха Теофана (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна і В. Ляпунова)

39. 1630, травня 20 (10), Путивль

Свідчення жителя Прилук Гната Гавриловича (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна і В. Ляпунова)

40. 1630, травня 21, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до великого підканцлера коронного Хермолауса Ліґензи

41. 1630, травня 21, із Нестервару (Тульчина)

Універсал старости брацлавського Адама Каліновського до шляхти і жовнірів Речі Посполитої

42. 1630, травня 22, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського (фрагменти)

43. 1630, травня 24 (14), Вязьма

Свідчення жителя Вязьми купця Івана Дубініна (фрагмент рапорту вяземських воєвод Івана Кашина, Даніли Заміцького і дяка Тімафєя Аґєєва)

44. 1630, травня 28, із Варшави

Лист Я. Заджіка до воєводи дерптського Каспра Денхофа

45. [Б. д. — травень 1630 р.?], [б. м.]

Рапорт невідомого воєводи Московського царства (фрагмент)

46. 1630, червня 1 (травня 22), Путивль

Свідчення чернігівця Кіндрата Вишневського і товаришів (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна та В. Ляпунова)

47. 1630, червня 1, Житомир

Скарга шляхтича Кшиштофа Лішки на архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могилу

48. 1630, червня 2, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського

49. 1630, червня 2 (травня 23), Путивль

Свідчення сіверського селянина Якова Обухова (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна і В. Ляпунова)

50. 1630, червня 4 (травня 25), Путивль

Свідчення селянина Анікана Пастухова (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна і В. Ляпунова)

51. 1630, червня 4 (травня 25), Вязьма

Свідчення жителя Вязьми Тімафєя Лєлюхіна (фрагмент рапорту вяземських воєвод І. Кашина,

Д. Заміцького і дяка Т. Аґєєва)

52. [Б. д. — 3—7 червня 1630 р.], [б. м. — Варшава?]

Реляція невідомого про події козацького повстання [із паперів П. Бєлецького?]

53. [Б. д. — 1630 р., не раніше 25 травня — не пізніше 8 червня], [б. м. — з-під Переяслава]

Умови миру, запропоновані С. Конєцпольським Війську Запорозькому

54. [Б. д. — 1630 р., не раніше 25 травня — не пізніше 8 червня], [б. м. — з-під Переяслава]

Лист Війська Запорозького та гетьмана Антона Бута до С. Конєцпольського

55. 1630, червня 8, під Переяславом

Мирна угода між Річчю Посполитою і Військом Запорозьким

56. 1630, червня 8, із Красноставу

Лист великого крайчого коронного Якуба Собєського до Т. Замойського (фрагмент)

57. 1630, червня 12, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського (фрагмент)

58. 1630, червня 17, із Орлі

Лист С. Куроша до К. Радзивіла

59. 1630, червня 19, з-під Копачева

Лист сконфедерованого коронного війська до Зиґмунта ІІІ (фрагмент)

60. [Б. д. — 1630, після 8 — не пізніше 20 червня], [б. м.]

Лист кременецького старости князя [Януша] Вишневецького до невідомого

61. 1630, червня 20, із Варшави

Анонімний лист про мирну угоду з козаками

62. 1630, липня 1, зі Львова

Анонімний лист про козацьке повстання і жовнірську конфедерацію

63. 1630, липня 2, із Орлі

Лист С. Куроша до К. Радзивіла (фрагмент)

64. 1630, липня 12, Житомир

Протестація Иосифа-Вельяміна Рутського до житомирського замкового уряду (фрагмент)

65. 1630, липня 15, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до сконфедерованого коронного війська (фрагмент)

66. 1630, липня 19, із Кілії

Лист капудан-паші Хасан-паші до С. Конєцпольського (регести)

67. 1630, липня 31, з-під Акерману

Лист Хасан-паші до С. Конєцпольського (регести)

68. 1630, липня 31, з Акерману

Лист Муртаза-паші до С. Конєцпольського (регести)

69. 1630, серпня 5 (липня 26), Путивль

Свідчення монахів Прилуцького і Печерського монастирів (фрагмент рапорту путивльських воєвод М. Бутурліна і В. Ляпунова)

70. 1630, серпня 9, Київ

Маніфестація Війська Запорозького про неприслання жолду

71. 1630, серпня 14 (4), Путивль

Свідчення путивльця Ґрігорія Ґладкого (фрагмент рапорту путивльських воєвод Андрєя Літвінава-Масальського та Іґната Уварава)

72. 1630, серпня 16, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ до Війська Запорозького

73. 1630, серпня 17, із Варшави

Лист П. Бєлецького до Я.-С. Сапєґи (фрагмент)

74. 1630, серпня 26, із Варшави

Лист П. Бєлецького до Я.-С. Сапєґи (регести)

75. 1630, «наприкінці місяця серпня», [б. м.]

Лист капудан-паші [Хасан-паші] до С. Конєцпольського (фрагменти)

76. 1630, [б. д.] (кінець серпня — початок вересня), із Константинополя

Пункти про дотримання Річчю Посполитою миру із Блискучою Портою, складені великим візиром Мехмед-пашею (фрагменти)

77. 1630, вересня 11, Житомир

Протестація від імені корсунського підстарости Андрія Павловського

78. 1630, квітня 20 — вересня 17, із Варшави

Повідомлення інформатора Йогана Хемніца для невідомих осіб у Ґданську (фрагменти)

79. 1630, вересня 21 (11), Путивль

Свідчення путивльця Васілія Новікава (фрагмент рапорту путивльських воєвод А. Літвінава-Масальського та І. Уварава)

80. 1630, вересня 26, із обозу під Пеньківцями

Лист С. Конєцпольського до Зиґмунта ІІІ (фрагмент)

81. 1630, вересня 27, із обозу на р. Русавці

Лист С. Конєцпольського до Хасан-паші (фрагменти)

82. 1630, [без місяця і числа — липень—вересень]

Звіт посольства А. Пясечинського до Блискучої Порти (фрагменти)

83. 1630, вересня 29 — жовтня 7, з-під Ізмаїлу

Лист Муртаза-паші до Я. Заджіка (регести)

84. 1630, жовтня 17, із обозу під Пеньківцями

Лист С. Конєцпольського до Зиґмунта ІІІ (фрагмент)

85. 1630, листопада 4, Житомир

Протестація шляхтича Івана Островецького на запорозьких козаків

86. 1630, грудня 18, із Тикочіна

Лист Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського

87. 1631, червня 3 (травня 24), Севськ

Свідчення чернігівця Григорія Рубчинського (фрагмент рапорту севського воєводи Стєпана Стрєшнєва)

88. 1632, лютого 15 (25), Царіцин (Волгоград)

Свідчення царіцинських шпигунів п'ятдесятника Васілія Угрімава з товаришами (фрагменти рапорту царіцинського воєводи Льва Валконського московському цареві Міхаілу Фіодаравічю).

Матеріали сеймиків та сейму Речі Посполитої (осінь 1630 — березень 1631 рр.)

89. 1630, серпня 28, [б. м.]

Лист ґнєзненського арцибіскупа Яна Венжика на великопольський сеймик (фрагмент)

90. 1630, [без місяця і числа — перед 4 вересня 1630 р.], [Варшава]

Королівська інструкція на сеймики (фрагмент)

91. 1630, 4 вересня, Житомир

Інструкція Київського воєводства на вальний сейм (фрагменти)

92. 1630, вересня 4, [Прошув]

Статті прошувського сеймика (фрагмент)

93. 1630, вересня 4, [Холм]

Сеймові пункти Холмського воєводства (фрагмент)

94. 1630, [без місяця і числа — осінь], [Белз]

Інструкція белзького сеймика (фрагмент)

95. 1630, [без місяця і числа — осінь], [Судова Вишня]

Інструкція вишенського сеймика (фрагмент)

96. 1630, [без місяця і числа — осінь], [Новогрудок]

Інструкція новогрудзького сеймика (фрагмент)

97. 1630, [без місяця і числа — осінь], [Сандомир]

Сеймові пункти Сандомирського воєводства (фрагмент)

98. 1631, січня 13 (3), із Канева

Лист Війська Запорозького реєстрового і старшого реєстру Тимоша Орендаренка до К. Радзивіла

99. 1631, січня 29, Варшава

Пропозиції Зиґмунта ІІІ на вальному сеймі (фрагмент)

100. 1631, [без місяця і числа — не раніше 29 січня]

Думки панів сенаторів на пропоновані королем пункти (фрагмент щоденника сейму)

101. 1631, [без місяця і числа — не раніше 29 січня]

Думка Я. Заджіка на вальному сеймі (фрагмент)

102. [Б. д. — 1631, початок], [б. м. — Варшава]

Виступ С. Конєцпольського на вальному сеймі (регести)

103. 1631, лютого 11, із Варшави

Лист Зиґмунта ІІІ із сейму до Війська Запорозького

104. 1631, лютого 11, із Варшави

Лист сеймових послів до Війська Запорозького

Літописні свідчення

105. Повідомлення «Діаріуша» Піліпа-Казімера Абуховіча (Казимира Обуховича]

106. Повідомлення Лизогубівського літопису

107. Повідомлення літопису Григорія Грабянки

108. Повідомлення «Літописця Дворецьких»

109. Повідомлення «Літописця» Йоахима Єрлича

110. Повідомлення Львівського літопису

111. Повідомлення «Повісті про те, що сталося на Україні...»

112. Повідомлення «Хроніки з літописців стародавніх» Феодосія Софоновича

113. Повідомлення «Хроніки» Павла Пясецького

114. Повідомлення Чернігівського літопису

Інші джерельні матеріали

115. Опис Переяслава та околиць, залишений капітаном арт коронного війська Гійомом Левассером де Бопланом

116. Повідомлення «Краткой летописи Малыя России» українського історика Василя Рубана (фрагмент]

117. Повідомлення в поемі «Fatum żałosne» Самуеля-Хутора Шимановського

118. Повідомлення в поемі «Mars sauramatski» С.-Х. Шимановс

119. Повідомлення у політичному памфлеті «Історія русів»

120. Повідомлення щоденника Анджея Кості-Збіроховськогс товариша козацької хоругви коронного війська (фрагменти за 18 листопада 1629 р. — 17 червня 1630 р

121. Повідомлення щоденника Владислава Халецького, товариша гусарської хоругви коронного війська (регести, фрагменти за 4 квітня — 8 червня 1630 р.)

Перелік умовних скорочень

ВКМ ваша королівська милість

WKM Wasza Królewska Miłość

ВКнМ ваша князівська милість

WXM Wasza Książęca Miłość

ВЛ ваша ласкавість

UW Uprzejmość Wasza

ВМ ваша милість, ваші милості

WM Wasza Miłość, Wasze Miłości

ВМП ваша милість пан

WMP Wasza Miłość Pan, Wasz Mość Pan

ЇМПП їх милості пани

IMPP Ich Mość Panowie, Ich Miłości Panowie

ЙМП його милість пан

JMP Jego Miłość Pan

КЙМ, ЙКМ король його милість, його королівська милість

KJM, JKM Król Jego Miłość, Jego Królewska Miłość

КнЙМ, ЙКнМ князь його милість, його князівська милість

XJM, JXM Książę Jego, Miłość Jego, Książęca Miłość

ММП мій милостивий пан

MMP mnie miłościwy Pan, mój miłościwy Pan

ММПП мої милостиві пани, мені милостиві пани

MMPP mnie miłościwi Panowie, moi miłościwi Panowie

п. пан

p. pan

ПММ пан мій милостивий, пан мені милостивий

PMM Pan mój miłościwy, Pan mnie miłościwy

ПНМ, НМП пане наш милостивий, пане нам милостивий; наш милостивий пан, нам милостивий пан

PNM, NMP Pan nasz miłościwy, Pan nam miłościwy; nasz miłościwy Pan, nam miłościwy Pan

пп. пани, панове

pp. panowie

ПСМ пан свій милостивий

PSM Pan swój miłościwy

РП Річ Посполита

RP Rzeczpospolita

св. святий

św. święty

ЯВ ясновельможний

JW Jaśnie Wielmożny

ЯО ясноосвічений

JO Jaśnie Oświecony

ЕМ его милость

КЕМ король его милость

ЕМП его милость пан

РП Речь Посполитая

ЛНБ Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника

ЦДІАУ(К) Центральний державний історичний архів України у м. Києві

ЦДІАУ(Л) Центральний державний історичний архів України у м. Львові

AGAD Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie

AR Archiwum Radziwiłłów

AZ Archiwum Zamoyskich

BCz Biblioteka im. XX Czartoryskich w Krakowie

BJ Biblioteka Jagiellońska w Krakowie

BO Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu

BPANKr Biblioteka Naukowa Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie

BUWr Biblioteka Uniwersytecka we Wrocławiu

MK Metryka Koronna

SGKP Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich

Передмова

Упродовж першої половини XVII ст. Військо Запорозьке існувало як своєрідна квазідержавна організація, що охоплювала не тільки Запорожжя, а й українське Подніпров’я, назване козаками власною «волостю». Перебування «під козацьким присудом» давало мешканцям десятків українських міст безумовні економічні переваги та фактичний адміністративно-юридичний імунітет не тільки від місцевої влади Речі Посполитої, а навіть від шляхти, яка контролювала ті чи інші поселення.

Повстання 20—30-х рр. XVII ст. в Україні були потужними виступами запорозького козацтва проти Речі Посполитої. Загалом вони мали становий характер, хоч іноді набували релігійного та національно-визвольного забарвлення. Під час цих виступів Військо Запорозьке проявило себе як сила, здатна запропонувати популярні серед українського населення соціальні, національні, релігійні гасла, мобілізувати до своїх лав десятки тисяч вояків і на рівних протистояти збройним силам Корони Польської.

Упродовж понад двохсотлітнього історіографічного вивчення указаних повстань (починаючи від «Краткой летописи Малыя России» українського історика Василя Рубана та анонімної «Історії русів»[2]) українським та зарубіжним дослідникам давався взнаки гострий брак джерельного матеріалу. Особливо це стосується повстання 1630 р., на чолі якого стали Тарас Федорович і Антон Бут.

Під час бойових дій 1630 р. польові звіти офіцерів коронного війська засекречувалися, а згодом, як вважалося, загинули у вогні Другої світової війни. Історики, котрі займались різними аспектами цього виступу (в українській науці найбільше

Стефан Рудницький[3] та Михайло Антонович[4], у польській Владислав Томкєвіч[5]), змушені були спиратися на розрізнені актові документи, що тільки дотично стосувалися козацького виступу, та повідомлення Львівського літопису, де міститься загалом цілісний наративний огляд партизанської боротьби повстанців і перебігу Переяславської битви. Відомості літопису, вірогідно, базувались на листах затвердженого під час підписання Переяславського договору козацького гетьмана Тимоша Орендаренка, який, за повідомленням автора літопису, «рукою власною ці новини посилав знайомим своїм»[6\

Зі здобуттям Україною незалежності евристичний пошук джерел, котрі б заповнили чимало прогалин у перебігу повстання 1630 р., був успішно продовжений українським істориком Юрієм Мициком. Дослідникові вдалося виявити лист-ре-ляцію польського шляхтича з поля бою під Переяславом, де містилися важливі відомості про збір і пересування козацьких загонів по Сіверщині й Наддніпрянщині, тактичні прийоми і матеріальне забезпечення запорожців на початку Переяславської битви, козацькі укріплення і т. д.[7]. Ряд інших документів, переважно звітів інформаторів московських воєвод, було знайдено й опубліковано польським дослідником Томашем Бохуном та російськими Барісом Флорею і Алєксандром Маловим[8].

Попри це, під час пошуків у Національний Бібліотеці Польщі (найбільше у фондах мікрофільмів із Бібліотеки Князів Чарторийських у Кракові, Яґеллонської бібліотеки у Кракові, Бібліотеки Польської Академії Навичок і Польської Академії Наук у Кракові), зібраннях Університетської бібліотеки у Вроцлаві, Бібліотеки Національного Закладу ім. Оссо-лінських у Вроцлаві, Головному Архіві Давніх Актів у Варшаві (найбільше в Архівах Радзивілів та Замойських), фондах Центральних державних історичних архівів України у Києві та Львові, а також Відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника упорядникові цього збірника так само вдалося знайти чимало джерельних матеріалів з історії досліджуваного збройного виступу Війська Запорозького. Переважно це кореспонденція, а також акти, реєстри, наративні джерела, щоденникові записи, досі невідомі або ж використані істориками побіжно. Згодом народився задум зібрати опубліковані й досі не введені до історіографічного обігу джерела в рамках одного видання. Це видається слушним, позаяк досі немає жодного цілісного археографічного зібрання, присвяченого козацькому повстанню 1630 р.

Але спершу про те, яку нову і важливу інформацію стосовно названого повстання містять такі малознані документи.

Проблеми з коронним військом на зламі 1629—1630 рр.

Після завершення кампанії Речі Посполитої зі Швецією, відомої під назвою війни «за гирло Вісли», та укладення у вересні 1629 р. перемир’я в м. Старий Тарґ (пол. Stary Targ, швед. Altmark), розрахованого на 6 років, перед польською владою постала проблема виплат коронному війську за службу. Окреслити глибину цієї проблеми, а також пошуки її розв’язання допомагає кореспонденція урядників Речі Посполитої. Зокрема, у листі до короля Зиґмунта ІІІ від 7 листопада 1629 р. польний гетьман коронний С. Конєцпольський так описує борг держави перед вояками: «понад два мільйони ми винні війську, а всіх грошей і трьохсот тисяч нема» у скарбниці[9]. Через кілька днів у черговому листі польний гетьман з обозу під містом Ґруджьондз (Grudziądz) запевняв короля, що він намагається з усіх сил «військо затримати», однак це навряд чи вдасться[10].

Щодо кварцяних загонів, старшим над ними був залишений воєвода київський Стефан Хмєлецький. З його листа до підканцлера коронного Томаша Замойського дізнаємося, що в листопаді ці загони були розкладені «в малому окрузі біля кордону», оскільки керівник ногайців мурза «Кантемир цього дуже хоче, щоб, як річки зупиняться, довести, на що здатний», тобто вторгнутися в Україну. Хмєлецький також просив короля, «щоб і тих людей, котрі за гроші РП під командуванням ЙМП воєводи руського [Станіслава Любомірського] служили, привести поближче, якщо б за тої нагоди напад не був зимою, моглося їх використати»[11].

Наприкінці листопада 1629 — у січні 1630 рр. в Україну, значно спустошивши Пруссію і Мазури, прибули 24 хоругви та кількасот німців коронного війська[12]. Про поведінку жовнірів дізнаємось із розлогої кореспонденції біскупа плоцького Станіслава Лубєнського: нарікаючи на «війну прусську», адресант скаржився на «здирства» коронних загонів під час їх переміщення на Подніпров’я і пристання до них різного підозрілого елементу (хоругви «зараз так понабухали, що з тисячі три виросли»)[13].

Ситуація була настільки безвихідна, що навіть король мусив визнати «обтяження і безправ’я людям усіх станів» від війська, яке гетьман на зиму поставив «по різних воєводствах» із цілком протилежним наміром: «для меншої обтяжливості для людей і зменшення скарг». Із листа Зиґмунта ІІІ до С. Конєцпольського довідуємося, що на середину січня драгуни ще «по волостях забавляються», незважаючи на прямі королівські вказівки поспішати на Поділля до гетьмана[14].

Як згодом зазначав король в інструкції на сеймики, розкладення війська на лежі «порізно» по воєводствах було єдиною можливістю залишити його на службі[15]. Це, однак, обернулося грабунками та вбивствами, які чинили жовніри. Можливо, найбільшою помилкою гетьмана виявилось призначення місць стацій певним хоругвам «неподалік Києва»[16\ «де козаки мають свої оселі і туди із Запорожжя як до гнізда приїжджають на зиму»[17]. Жовніри взялися грабувати домівки не тільки козаків-випищиків та міщан українних[18] міст, а й реєстровців.

Саме такі ексцеси стали безпосереднім поштовхом до відкритої непокори запорожців, яка, за свідченням сучасників, почалася з пограбування України коронним військом. У свідомості української людності ці здирства дуже швидко почали набувати релігійного забарвлення, оскільки здійснювались тими, «котрі не є їх грецької релігії, яких вони ляхами називають». Козаки «побоювалися, щоб це не було спрямоване [проти них] і щоб не хотіли наступати на їх віру»[19]. Поєднання соціальних та релігійних мотивів блискавично зробило ситуацію в Україні вибухонебезпечною.

Непокірне Військо Запорозьке

Осінь 1629 р. для Запорожжя та України минула відносно спокійно, хоч нагадувала затишшя перед бурею. Про це, зокрема, свідчить кореспонденція С. Хмєлецького. У листі до Т. Замойського від 11 листопада він повідомляв, що запорожці фактично перестали слухатися офіційного старшого Григорія Савича Чорного, до якого послали «гострі і зневаги повні листи», однак продовжували діяти в певний унісон із реєстровим козацьким військом. Так, вони «під час того виходу поган із Криму», тобто татарського нападу на українські землі, пішли походом на море, де «Козлов вирізали та багато інших сіл [...] в тому куті біля Білгорода і Дунаю»[20\

В іншому листі, того ж дня висланому до короля, Хмєлець-кий інформував монарха про свої зусилля заспокоїти запорожців дипломатичним шляхом, через листи наказуючи їм, щоб видали «керівників свавільців і тих, котрі на турецькі землі з моря нападати важилися». Розуміючи, що такий спосіб марний, київський воєвода вислав «кілька хоругов із кварцяно-го війська туди, де неслухняні оселі свої мають», та зауважив у листі до короля, що очікує на приїзд королівських комісарів, «а саме п. Анджея Ранаховського, ротмістра ВКМ, і п. Міколая Кисіля, товариша з моєї хоругви», для попису[21] реєстрового війська[22].

Із чергового листа С. Хмєлецького до Т. Замойського від 18 грудня 1629 р. довідуємося, що ці ж запорожці займалися погромом розрізнених татарських загонів: «вибралися були обідрані [татари], ті, що втратили коней, піші до Криму, але козаки, на Стрілиці на них несподівано напавши, [одних] побили, а інших у полон забрали». Водночас із приходом коронних загонів в Україні назрівала справжня буря, першим провісником якої стало те, що на Січ потягнулася велика кількість пограбованих і скривджених випищиків та й учорашніх реєстровців — «на Запорожжі немало їх зимувати залишилося».

Навряд чи цей елемент розглядався Хмєлецьким як такий, що навесні відкрито виступить проти Речі Посполитої, — воєвода київський тільки остерігався весняного походу зголоднілого козацтва на море, який міг би загострити стосунки Речі Посполитої і Блискучої Порти. Хмєлецький наказував реєстровцям чинити з непокірними жорстко: «щоб ці, котрі знаходяться при тому старшому, поданому від ЙКМ, маєтки тих узявши під військовий арешт, провізію на Запорожжя не пропускали і, коли якийсь із них з’явиться, ловлячи, як із непокірними волі КЙМ собі чинили, а потім на весну, поки не вийшли на море, приготувавшись добре, знаходили їх там і приборкували». Тобто йшлося про повноцінний каральний похід на Запорожжя. Щоб краще мотивувати реєстрових козаків, адресант погрожував їм теж, запевняючи, що «про них самих ідеться, бо якщо їх КЙМ і РП так, як раніше, накаже карати, то при поганих і добрим дістанеться»[23].

В іншому листі зі зламу 1629-го і 1630 рр., адресованому улановському старості Александрові Пясечинському, Хмє-лецький повідомляв про «кількасот свавільців із Корсуня і тутешніх слобід» (вірогідно, вигнаних зі своїх домівок коронними жовнірами), котрі мали намір напасти на Волощину. Щоб запобігти цьому, київський воєвода наказав утрутитися реєстровим полкам та обіцяв покарати цих винуватців, «відірваних від Війська Запорозького»[24].

Офіційний старший реєстру Григорій Чорний був переконаним лоялістом і підтримував цю каральну експедицію[25]. В архівах зберігся також документ, із якого можна частково реконструювати діяльність королівських комісарів у реєстровому козацькому війську та загальну підготовку до походу на Січ. Це лист Міколая Кисіля й Анджея Ранаховського до А. Пясечинського, висланий із Черкас 11 січня 1630 р. Комісари повідомляли, що вже почали проводити випис тих козаків із реєстрового війська, котрі повтікали на Запорожжя. За їх словами, «інші ЇМ призначені пп. комісари до нас прибути не могли», однак і без їх допомоги постараються «якнайпильніше закінчувати цю працю, від ЙКМ нам доручену».

Численні листи від польських урядників до Війська Запорозького не досягали своєї мети. Кисіль та Ранаховський інформували також про приготування реєстровців до походу «з великою охотою і не затримуючись, що 1000 кіннотників на назване місце вже із занесених до реєстрів [козаки] з-посеред себе висилають»[26\ Припускаємо, цей загін був повинен зайняти певні позиції над Дніпровими порогами, щоб не допустити можливого приходу бунтівників в Україну, як це, скажімо, відбулося навесні 1638 р.[27], а до початку танення льоду на річках Великого Лугу (десь до кінця лютого)[28] все реєстрове військо мало прибути на Січ і приборкати сваволю.

Вибух повстання. Зайняття Корсуня

Із до кінця незрозумілих причин каральний похід на Запорожжя все відкладався. Можливо, реєстровцям зашкодила рання весна та швидке підняття рівня Дніпра. За цих обставин наприкінці лютого — на початку березня, переправивши через пороги човни з гарматами і припасами та вивівши вгору сушею військо, запорожці вступили на волость.

Першою фазою реалізації стратегічного плану повстанців, безумовно, було опанування Наддніпрянщини і мобілізація там сил для подальшої боротьби. У ніч із 14-го на 15 березня Григорій Чорний та його найближче оточення були схоплені в Черкасах і того ж дня страчені на козацькій раді. Подальший наступ козацького війська розгорнувся на загони коронного війська, розкидані по Наддніпрянщині.

25 березня під Корсунем відбувся перший бій, у якому загони Федоровича «напали на хоругви, котрі там недалеко зимували, як-от хоругву Лаща, Лянцкоронського і Шьлядковського», що налічували близько 300 осіб[29], та 2—3 тис. реєстрових козаків. Коротке зіткнення закінчилося погромом, під час якого «козаки Корсунь захопили, [...] товариства і пахолків повбивавши і всі їх речі позабиравши, звідти витіснили»[30]. Втрати коронних загонів мали бути значними, оскільки тогочасні респонденти кількість побитих оцінювали, як «немало людей наших»[31] та «силу з тих хоругов людей»[32] У той же день про цю битву через «листи з Корсуня» дізнався С. Конєцпольський і одразу ж переказав інформацію королеві. З листа королівського секретаря Якуба Заджіка стає зрозуміло, що двір дізнався про захоплення Корсуня до 16 квітня[33], а на кінець місяця вісті про цю подію поширилися по всій Речі Посполитій[34].

Як писав до Т. Замойського ротмістр Ян Джік у листі від 25 квітня, повсталі козаки, знаючи скрутне становище коронного війська, намагалися диктувати умови — «послів своїх кількох були відправили до ЙМП гетьмана» з вимогами відвести коронні загони за Білу Церкву, однак розгніваний С. Конєцпольський цих посланців «у Барі наказав закувати. Вони, [козаки], довідавшись про це, також кількох шляхтичів у Київському воєводстві спіймали і мають їх в арешті, в ув’язненні»[35].

Після цього ситуація почала невідворотно посуватися до ще більшого збройного зіткнення. С. Конєцпольський вислав кінні чати на чолі з ротмістром С. Лащем до Дніпрових перевозів[36], а повстанці продовжували нагромаджувати сили — до них «великою кількістю збиралися» козаки, міщани та селяни з усієї Наддніпрянщини і Сіверщини[37]. Польські роз’їзди, однак, прочесавши правобережні міста й містечка, з подивом дізналися, що запорожці, «не давши поля, за Дніпро втекли»[38].

Політична і воєнна стратегія польської сторони та її еволюція

Видається доцільним спробувати на базі новознайдених джерел реконструювати стратегічний задум командувача коронного війська[39]. Загалом листування С. Конєцпольського з королем у той час велося майже безперервно[40] і завдяки його вцілілим фрагментам можна простежити, як у ході бойових дій змінювалося стратегічне бачення польською владою основної цілі — збройне приборкання Війська Запорозького.

Із листа короля до польного гетьмана від 13 квітня довідуємося, що монарх загалом поділяв план С. Конєцпольського, зазначаючи, що «їх шкідливим задумам завчасно ти хочеш запобігти, це дуже схвалюємо, ВЛ, бо потрібно, щоб сваволя не брала гору, котру легше одразу, ніж потім гамувати, коли б до більшого замішання дійшло», чим фактично дозволяв гетьманові будь-які дії, щоб лишень «цей вогонь, що поширюється, був погашений»[41]. Староста міста Орлі Станіслав Курош незабаром писав до польного гетьмана Великого князівства Литовського князя Кшиштофа ІІ Радзивіла, що С. Конєцполь-ський розсилав універсали до війська, «додаючи ті слова, що цей козацький запал їх власною кров’ю гасити буде»[42].

Із часом риторика короля щодо починань гетьмана змінилася. Уже в листі від 1 травня Зиґмунт ІІІ зазначав: «якщо б видалися якісь слушні способи без розливу крові до їх заспокоєння, не захочеш їх занехаяти, із самими тільки ватажками суворо вчинивши, оскільки інші можуть на якісь майбутні послуги РП придатися»[43\ Йшлося, вірогідно, про близьку війну із Московським царством.

Незабаром, із просуванням коронного війська до Переяслава, король висловлював обережну надію: «дасть П. Бог, із наближенням туди ВЛ ті бунти якимись засобами, старших молодшим на приклад давши і їх самих покаравши, можуть бути погамовані»[44], тобто давалася вказівка покарати тільки «старших» — командирів повстанців. Про те, що С. Конєцпольський формально прислухався до вказівки короля, дізнаємося з листа Я. Заджіка до воєводи дерптського Каспра Денхофа від 20 травня 1630 р.[45].

Наприкінці травня — на початку червня плани Зиґмунта ІІІ змінюються ще кардинальніше. Відбулося це не в останню чергу через втрати коронного війська і запеклу боротьбу козаків. Відповідаючи на досі не віднайдений лист польного гетьмана від 27 травня, король зазначав: «бачимо, що свавільні козаки, хоч ВЛ щасливо проти них ведеться, продовжують бути впертими і так легко до послуху схилитися не хочуть. Вже не сумніваємося, що вони досі через такі значні і часті втрати у своїх людях уже до якихось засобів погодження вдалися, що, однак, із багатьох місць від передніх пп. сенаторів ми маємо листи, щобм’якшими засобами справи з тими людьми залагодили (щоб не втрачалося їх так багато, котрі можуть погодитися на послугу РП), пильно вимагаємо від ВЛ, щоб ВЛ, хоч би свавільні і тих лицарів [!] своїх видати не хотіли, справи ті з ними, як буде можливо, залагодь, оскільки може трапитися спосіб, коли буде змога і ватажкові банди у свій час сваволю пробачити»[46]

Отож, застрягнувши під Переяславом при дуже примарній перспективі успішного закінчення кампанії силою зброї, Конєцпольський був змушений повністю відмовитись від початкового плану кривавого приборкання козацького повстання і, зрештою, навіть дозволити козакам не видавати своїх керівників. Повторимось, формально це робилося через бунти в коронному війську та близькість війни з Московщиною[47].

Коронне військо у кампанії проти козаків

Проблеми оплати війську Речі Посполитої до вибуху повстання, звісно, не були вирішені. В інструкції на сеймики (наприкінці літа — на початку осені 1630 р.) Зиґмунт ІІІ скаржився шляхті, що «спершу жовнірів, а потім гроші збираємо», а також що «поганою долею РП нашої є те, що, починаючи кожну війну без відповідних воєнних засобів, ніякої війни не закінчити»[4В\ Зрозумівши, що їх послуги несподівано стали дуже потрібними державі, жовніри продовжували чинити грабунки і зовсім не квапилися прислухатись до королівських і гетьманських універсалів[49]. За повідомленням урядника Т. Замойського, полк німецьких найманців полковника Якуба Бутлера спустошував Краківське воєводство, а Поділля скаржилося «на кварцяних жовнірів, що дуже у Шаргородській волості допікають» — навіть «хлопи розбігаються»[50]. С. Курош у листі до свого патрона К. Радзивіла від 29 квітня констатував; «наймані жовніри не хочуть іти» на козаків, а через дефект грошей і зволікання може початися конфедерація, «на що вже було дуже зібралося»[51].

Така ситуація фактично змушувала С. Конєцпольського, спираючись тільки на свій авторитет, самотужки намагатися переконати жовнірів продовжувати службу. Зокрема, про це йдеться в листі Я. Заджіка до К. Денхофа («ми зовсім не сумніваємося, що ЙМ своєю повагою цього від них доможеться»)[52\ Зрештою, авторитет коронного гетьмана, а також значні суми, пущені в хід, зіграли свою роль, і більшість загонів т. зв. «прусського війська» рушила з С. Конєцпольським проти козаків. На основі збереженого реєстру