Англійській локон. Детектив

By Сіяна Жорна

Друга книга з серії детективних розповідей про життя і розслідування таємничих випадків геніального слідчого Сметани Олега Івановича. «Англійські локони» розповідають про події 2015 року у маленькому провінційному містечку Христиполівка біля міста Умань. Загадково гине бухгалтер мережі аптек міста Христиполівки. Красива, успішна, кохана… Родина дівчини наймає розслідувати раптову смерть дівчини слідчого Сметану Олега Івановича. Чи зможе він віднайти вбивцю? Невідомо…

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Jan 29, 2024
• ISBN: 9780880049269

Book preview

Розділ I

Світлана глянула на годинник — дванадцята дня. Вона не встигала доварити борщ. І навіщо їй спало на думку в зелений борщ кинути квасолю? Це додавало до готування зайвих пів години.

— Нічого, — заспокоювала вона себе, — поки одягнуся, він і дійде.

Прикрутивши конфорку на газовій плиті на мінімум, вона пішла у свою кімнату одягатися. Візит до перукарки Вікусі жінка запланувала ще з ранку. А з Вікусею жарти погані: та собі ціну знала, запізнення в неї не проходили. Чекай тоді на інший день. Вбравшись у джинси та рожевий джемпер, Світлана кілька разів пройшлася щіткою по волоссю. Глянула на себе у дзеркало:

— Губи! Губи не нафарбувала…

І дістала з косметички помаду.

— А тепер можна йти… О! Ще борщ!

Забігла на кухню, вимкнула плиту. Виходячи з дому, зателефонувала чоловікові:

— Семенчику, я пішла в перукарню. Борщ на плиті. Прийдеш додому, то повечеряєш. Швидко на мене не чекай. Гроші? Так, є. Не турбуйся. Усе, до зустрічі.

Сівши на велосипед, жінка попрямувала до центру міста.

Салон Вікусі розташовувався у двоповерховій новобудові майже в середмісті, поряд із центральним ринком. На першому поверсі всі приміщення здавали в оренду, а на другому — жили господарі будинку. Перукарня займала одну простору кімнату. Завдячуючи хорошому смаку господині та її невгамовній енергії всередині було гарно і затишно.

Відчинивши двері, Світлана зрозуміла, що прийшла зарано: перед дзеркалом на кріслі сиділа молода дівчина. Тихенько поздоровкавшись, гостя вмостилася на канапу, що стояла біля входу. Ніхто не звернув на неї уваги.

Вікуся старанно чаклувала над волоссям клієнтки, що розлилося по спині платиновим полотном. Перукарка, тримаючи в руках товсту плойку, накручувала пасмо, піднімаючи його високо над маківкою. Потім повільно розпускала, вивільняючи неймовірної краси локони, які важко падали донизу. Майстриня витерла рукавом з лоба росу, глянула на дівчину, чекаючи на овації. Та, роздивляючись себе у дзеркалі, сухо зазначила:

— Вікусю, ти не прибрала волосин, що стирчать зверху. Вони повинні ідеально гладенько лягти.

Для майстрині це було, наче вилка в ногу. Вона поморщилася.

— Я ще не закінчила… Нічого, Маринко, у тебе не стирчить. Зараз лаком покриємо і все ляже ідеально.

І знову почала старанно зачісувати й вкладати волосся, до якого прискіпалася клієнтка.

На думку Світлани, яка спокійно собі спостерігала за цим дійством, зачіска була просто ідеальною. Але вона не гармоніювала з дещо простакуватим виразом обличчя дівчини.

Вікуся, завершивши останні штрихи укладки, побризкала все лаком.

— Глянь, яка краса! — тряхнувши головою, підсумувала майстриня Віка.

Марина знову оглянула себе критичним поглядом.

— Ти думаєш йому сподобається?

— Ще б пак! Де він таку красуню знайде?!

Дівчина ще раз оглянула своє відображення і промовила:

— Побороти людську обмеженість і завоювати всесвіт.

Після цього повільно встала, взяла сумочку та, діставши звідти гроші, протягнула чималу суму Вікусі.

— Без решти.

— Дякую! — перукарка переможно стиснула губи.

— Он уже твій під’їхав. Чекає на тебе.

Дівчина поспіхом вийшла.

Під вікном будівлі припаркувався чорний «Ленд Крузер» із затемненими вікнами, із якого назустріч до Марини вийшов чоловік років сорока. Він галантно відчинив задні дверцята автівки. Дівчина поглядом слідкувала за його реакцією. Чоловік щось промовив, і Марина, зашарівшись від задоволення, у відповідь посміхнулася.

— Вона якась дивна, — відказала Світлана перукарці.

— Нічого дивного. Помішана на своїх математичних формулах. День і ніч сидить та робить розрахунки. У такий спосіб хоче завоювати Бабчинського.

— Вона його бухгалтерка?