Люті пацюки. Детектив

By Сіяна Жорна

Події відбуваються у маленькому провінційному містечку. Загадково помирає Віктор Затока, підозра падає на його дружину і пасинка. Вся справа у його спадщині. В маленьких містечках це питання болюче. Тим більш що ця дружина не перша, є ще кілька спадкоємців на черзі. Але геніальний Сметана Олег Іванович розкручує справу на ура.

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Jan 29, 2024
• ISBN: 9780880049276

Book preview

Рішення суду

2005 рік

Суд проходив важко і затяжно. У маленькій залі яблуку не було де впасти — цілих сорок хвилин тривало засідання. Це було вже останнє слухання в цій справі. Суддя мав озвучити рішення. Неначе і цікавих багато не було, усі свої поприходили. Спочатку просовуючи голову у двері, ніби ненароком, а потім прошмигували остаточно і сідали тихенько на лаву.

У маленькому містечку новини роздмухуються швидко. А ця новина особливо — Затоки розлучаються!

Віктор і Людмила Затоки розлучаються. Ділять майно. Після п’ятнадцяти років подружнього життя. Рід Затоків не славився чистою репутацією, проте розлучень досі не бачив. Були випадки, коли сварки між подружжям були безперестанку, але і вони теж закінчувалися, як тільки хтось із пари помирав. Загалом від швидкоплинних сухот і часто-густо це був чоловік. Тому жінки з роду Затоків заміж виходили пізно, проте надійно.

Ділити майно Затоки не любили. Ба більше не так — вони його ніколи не ділили. Майно здобувалося важким та чесним трудом і його було багато: дві хати й автомобіль, і все це на одній земельній ділянці. Один із будинків був свіжозбудований, двоповерховий, з ремонтом, а другий переданий у спадок від матері Віктора. Віктор і Людмила будували новий будинок разом, працювали, як кати: він їздив у Польщу торгувати запчастинами, вона спочатку ростила двох маленьких дітей, а потім і до справ чоловіка долучилася.

— На давання свідчень викликається Пилипенко Семен, сусід Затоків, — сповістила секретар.

— Запросіть, будь ласка.

Це вже третій сусід, який свідчив на користь Людмили Затоки. Людмила мала надію відсудити хоч якусь частину нерухомості. Семен Пилипенко запевнив суд, що Людмила як господиня і мама є зразком для наслідування. Завше і наготовлено, і прибрано. Ремонти? Так, вона все робила сама: і тинькувала, і мастила стіни. Діти? Доглянуті, нагодовані.

— А мати Віктора, Надія Затока, заявляє, що діти хворіли, на роботу Людмила не ходила. Що ви можете на це сказати? — апелював адвокат.

— Я… Я не знаю, що на це сказати. Може, моя дружина, Світлана, знає. Вони з Людмилою більше спілкувалися. Вибачте.

Семену було дуже незручно влазити в чужу родину, він цього ніколи не робив. А що як вони завтра помиряться, їх місто знало і такі історії. Світлана показувала гримасою, щоб той був рішучішим.

— Ти б йому ще плакат намалювала зі шпаргалкою, щоб знав, що казати, — хихотіла Валька, теж з їхньої вулиці. — Усе одно нічого не вийде. Чула, що стара Заточиха вже підкупила суддю. Це ж суддя, що судив Мережчиху. То вона казала, що, поки сто доларів на стіл не поклала, навіть балакати не схотів.

— А щоб йому в роті пір’я поросло, — сердилася від таких балачок Світлана.

Вона ніяк не хотіла вірити у програш. Ця несправедливість випікала все її нутро. У неї самої двійко дітей, і така перспектива її зовсім не радувала.

— Скажіть, будь ласка, чи були ви свідком матеріального вкладу Людмилою Затокою в будівництво дому, на який вона претендує? — допитувався адвокат Віктора.

Семен геть розгубився, його ноги почали переминатися з однієї на іншу.

— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі. Так, я був свідком, як вона мастила стіни. Ну, тобто тинькувала їх. Білила їх у тій, другій, старій хаті. Так це майже кожна жінка в нас вміє. Тим паче в Людмили освіта тинькувальниці, - Семен відчув, що його заганяють у глухий кут.

— Я не це мав на увазі. Ви бачили, як вона чи її рідня розраховувалися за зроблену роботу або будівельні матеріали, доставлені до будинку Затоків? — напосідав адвокат.

— Ні, Людмила сама виконувала роботу, — зрозумівши, куди гне адвокат, Семен вирішив реабілітуватися. — І нам у хаті тинькувала стіни. Повірте, комар носа не підточить, така гарна робота!

— Але самі ви не бачили, як вона працює в себе в будинку?

— Ні…

— Я бачила! — вигукнула з лави слухачів Світлана, але її слова залишилися без уваги.

Суддя в чорній мантії з товстим лицем, яке лисніло, як змащена олією крашанка, з маленькими свинячими очима зрозумів, що засідання затягується і поспішив оголосити:

— Суд просить тиші для ухвалення рішення.

Запала тиша, але ненадовго. Гул спершу почався з перешіптування, потім переріс на базарний гомін. Суддя несподівано встав і гепнув молотком по столу.

— Суд хоче оголосити своє рішення! Рішенням Судової палати у цивільній справі про розподіл майна між подружжям Віктором Затокою та Людмилою Затокою суд постановив, що нерухомість, на яку претендує Людмила Затока та її двоє неповнолітніх дітей, не може бути розподілена, оскільки будинок відповідно до документів належить Надії Кирилівні Затоці, матері Віктора Затоки. А вона, зі свого боку, дозволу ділити майно між невісткою та онуками не давала. Доказів про матеріальний вклад у новобудову на ділянці, що належить Надії Затоці, не надано. Тому суд залишає остаточне право на власність двох будинків, в яких проживала молода родина Затоків, за Затокою Надією Кирилівною. Рішення остаточне. У разі з'явлення додаткових фактів воно може бути переглянуте, але не пізніше вересня 2006 року.

Суддя голосно гепнув молотком по столу. Люди в залі загомоніли, одні розчаровані, інші раді, що вирок збігся з їхнім пророкуванням.

Людмилі забракло повітря, шлунок, щоб спасти мозок, почав сильно