За волею долі

By Анастасія Джабер and AI

«За волю долі» – це захопливий роман, сповнений пристрасті, напруги та небезпеки. Занурюючись у цю історію, читачі опиняються у вірі бурхливих подій, що розгортаються у динамічному Нью-Йорку.

Крістен, амбітна 20-річна журналістка, переживає заборонений роман із Валері, 40-річною владною шефінею газети, в якій вона працює. Їхня стрімка, вибухова хімія змушує їх нехтувати правилами та ризикувати всім – від кар'єри до самого життя. На тлі напруженого розслідування в редакції, читач стежить за тим, як дві жінки, повнені пристрасті та одержимості однієї однієї, занурюються в небезпечні глибини своїх почуттів.

Яскраві, контрастні характери Крістен та Валері приковують увагу, змушуючи співпереживати свою шалену боротьбу із забороненим коханням. Їхня одержимість переростає в ризиковані вчинки, що залишають на карту все, що для них дороги.

Атмосферні описи сучасного Нью-Йорка передають читача в саме серце мегаполісу, де блискучі фасади хмарочосів приховують темні таємниці. Місто стає не лише фоном, але й повноправним учасником цієї історії, створюючи атмосферу напруги та небезпеки.

Вражаючий фінал, який неможливо передбачити, залишити читачів у захваті та змусити надовго замислитися над прочитаним.

«За волю долі» – це роман, від якого неможливо відірватися. Це історія кохання та одержимості, яка дає виклик заборонам, про смертельний ризик, на який готові піти люди, шукаючи щастя.

Зануртеся у вір подій та відчуйте на собі всю силу забороненої пристрасті!

• Language: Українська мова
• Publisher: Publishdrive
• Release date: Jun 15, 2024
• ISBN: 6175542150

Book preview

Анастасія Джабер

ЗА ВОЛЕЮ ДОЛІ

Увага! Ця книга містить елементи, які можуть не відповідати всім смакам або стандартам. Важливо знати, що вона включає яскраво виражені еротичні сцени, відверте насильство та жорстокість, а також сцени, що включають кров і використання ненормативної лексики. Категорично рекомендується лише для осіб віком 18 років та старше.

Крім того, у книзі присутні обговорення та сцени, пов’язані з ЛГБТ-тематикою, які можуть викликати різні реакції у читачів, залежно від їхніх переконань та ставлення до цих питань.

Також слід врахувати, що книга може викликати сильні емоційні реакції та може бути непідходящою для читачів з чутливою нервовою системою або тих, хто особливо вразливий до згаданих тем.

Розділ 1

Перед цими дверима офісу моє серце б’ється швидше, а руки злегка тремтять. Хвилювання вирує всередині мене, але наважуюся постукати. Двері повільно відчиняються, і переді мною стоїть жінка середніх років, погляд якої здається холодним.

— Доброго дня, — промовляю я скромно, намагаючись не показувати свого нервування. — Я прийшла на співбесіду з приводу роботи журналістом у вашій газеті. Мене звуть...

— Якої роботи? — різко перебиває мене жінка.

— Я знайшла оголошення на сайті й отримала дзвінок із вказівкою звернутися до Валері. Ви — Валері?

— Ви не підходите.

— Чому? — запитую я з ноткою образи.

— Ви здаєтесь мені занадто молодою для цієї посади, — вона каже, оцінюючи мене зверхньо.

— Я на останньому курсі факультету журналістики, — з упевненістю відповідаю я, зустрічаючи її погляд.

— Не думаю, що факультет журналістики може на щось навчити.

— Розумію ваші сумніви, проте я маю палке бажання писати та впевнена, що можу швидко вивчити все необхідне.

— Ви думаєте, що бажання достатньо? У нашій редакції працюють найкращі з найкращих. Вони писали для USA Today, The Wall Street Journal, The New York Times. А ви що можете запропонувати? Які у вас досягнення? Які у вас публікації? Яке у вас резюме? — вона доповнює своїми словами, і я відчуваю, як у мене душа опускається.

— У мене немає такого досвіду, як у ваших співробітників, — зізнаюся я чесно. — Але я не вважаю, що це перешкода. Я вважаю, що це можливість. Можливість принести свіжий погляд і нові ідеї у вашу редакцію. Я готова взяти завдання від вас прямо зараз. Якщо вам цікаво, я можу підготувати короткий матеріал на одну з актуальних тем. Якщо ви не будете задоволені результатом, ви вільні відмовити мені у праці.

Жінка дивиться на мене здивовано, ніби вона не очікувала такої відповіді.

— Яка ж дурна наполегливість, — каже вона нарешті. — Дам вам шанс проявити себе. Ви почнете як стажист у нашій редакції. Та не думайте, що це буде легко. Ви працюватимете під моїм контролем, виконуватимете всі мої вказівки. Від вас вимагатиму максимуму. І якщо ви не впораєтеся, я буду змушена вас звільнити без зайвих розмов.

Відчуваю, як моє серце б’ється від радості й страху одночасно. Це мій шанс, і я не збираюся його втратити.

— Спасибі велике, — кажу я з вдячністю. — Я обіцяю, що не підведу вас.

— Завтра о сьомій ранку будьте тут, — каже вона суворо. — Ідіть.

Я киваю головою і виходжу з офісу. Моя радість і страх змішуються всередині мене. Це початок чогось більшого.

* * *

Повертаючись у готель, я бачу Софію, яка лежала на ліжку. Побачивши мене, вона підстрибує від радості.

— Ну що, як усе пройшло?

— Мене взяли!

— Що?! Ти жартуєш?

— Ні! Софі, ти не повіриш, наскільки це було складно. Моя начальниця практично вигнала мене з порогу.

— Але тобі вдалося її переконати?

— Так, з деякими труднощами. Я просто не могла здатися, знаєш? Це мій шанс.

— Ну, ти вмієш переконувати! Я впевнена, що у тебе все буде добре і далі.

— Дякую, Софі.

Вранці я прийшла в офіс раніше, ніж було призначено, щоб справити враження на Валері. Моя рішучість і азарт були на піку, і я відчувала, що маю що довести.

Валері вже була в офісі, влаштувавшись за своїм столом. Вона глянула на мене холодним, аналітичним поглядом, немов оцінюючи мою готовність до роботи.

— Доброго ранку, — спробувала я почати розмову з посмішкою.

Вона подивилася, але не виявила жодної реакції.

— Поки ви стажист, вашим основним завданням буде допомога редакторам, збір та аналіз інформації, а також підготовка матеріалів для публікації. У нас немає часу на експерименти, тож я сподіваюся, ви готові.

— Так, я готова, — відповіла я, намагаючись донести свою рішучість.

— Ваше перше завдання — пройти через архів і підготувати зведення новин за останній місяць. Переконайтеся, що нічого не пропустили.

Це не була робота на яку я очікувала, але я була готова взятися за будь-яке завдання, щоб довести свою цінність у цій редакції.

— Зрозуміла, почну відразу, — сказала я і попрямувала до архіву, тримаючи теку з папером у руках.

Години пролітали швидко, коли я уважно розглядала кожну сторінку, намагаючись не упустити нічого важливого. Занурена в роботу, я віддавала увагу кожному аспекту інформації. Зіставляючи факти та аналізуючи новини, я старалася створити повний та об’єктивний огляд подій.

* * *

Під завершення робочого дня, збагачена новими даними, я повернулася до Валері, передаючи їй зведення та результати моєї роботи в цей час.

— Усе готово, я перевірила все.

Вона уважно переглядала мою роботу, не виявляючи жодної емоції.

— Переробляйте. Ця робота не відповідає стандартам.

— Емм... я перепрошую, Валері, — сказала я, — я все виправлю.

Валері поглянула на мене, немов оцінюючи мою наполегливість.

— Не зволікайте з цим.

Покинувши її кабінет, я наповнена рішучістю довести, що здатна покращити свою роботу. Весь вечір я провела в архіві, присвячуючи час перегляду та переробленню матеріалів. А вранці представила перероблене зведення новин, цього разу більш ретельно та детально підготовлене.

— Я сподіваюся, це буде задовільно, — сказала я з посмішкою, надаючи їй свою роботу.

Валері уважно розглядала матеріал, а потім вимовила.

— Це все?

Моє внутрішнє хвилювання і стрес зростали.

— Матеріал занадто поверхневий.

Почуття розчарування охопило мене. Мої старання здавалися марними. Але я не здавалася.

— Я можу зробити ще краще, — сказала я, намагаючись донести свою рішучість.

— Чому ж одразу не зробили? Часу на виправлення більше не буде, — заявила вона.

Слова Валері підлили бензину в мій внутрішній вогонь.

— Наступне завдання буде іншим. Я хочу, щоб ви написали глибокий аналітичний матеріал про світову економіку та її вплив на поточну ситуацію в країні. Це було гранично складною темою, але я не збиралася здаватися.

— Добре, — відповіла я. — Беруся за виконання.

Я почала дослідження через інтенсивне читання безлічі інтерв’ю. Годинами присвячувала аналізу та написанню статті, без кінця й краю переписуючи речення. І коли нарешті представила Валері свою роботу, її обличчя залишалося байдужим. Не зрозуміла, чи вдалося мені догодити їй цього разу.

— Я вклала всі свої зусилля, — промовила я, — сподіваюся, що вам сподобається.

Вона взяла статтю і почала читати її уважно. Моя душа буквально висіла на волосині.

— Жахливо, — пролунала її різка репліка, — ваша стаття не виражає особистої думки та не передає глибини теми.

Ці слова опустили мене вниз.

— Ваші навички та знання далекі від того, що потрібно в цій редакції, ви витрачаєте мій час на марні спроби.

Немов забивши на мої емоції та зусилля, Валері продовжувала розбирати мою статтю на частини.

— Немає глибини, немає оригінальності, нічого, що могло б зацікавити читачів. Я навіть не знаю, як це можна виправити.

Я відчувала, що мене немов роздирають на частини, і при цьому вона здавалася абсолютно байдужою до моїх переживань. Її слова були наче колючі голки, що пронизують моє самолюбство і самоповагу.

— Вам потрібно змиритися з тим, що ви не готові до цієї роботи. Не кожному судилося бути журналістом, і вам варто задуматися про свій вибір.

Мене буквально стискає від болю, але щось всередині мене не давало зламатися.

— Я не збираюся здаватися, Валері, — сказала я, намагаючись зберегти хоч краплю своєї гідності, — я готова працювати над собою, я не боюся труднощів.

Вона лише скептично посміхнулася, немов вважаючи мої слова порожніми. У цей момент я зрозуміла, що шлях, який я обрала, буде неймовірно важким, але мене це не зупиняло. Це був мій виклик, і я збиралася його прийняти.

* * *

Наступні кілька тижнів стали справжнім випробуванням. Моє життя перетворилося на нескінченний цикл роботи, де кожен день був на межі нервового зриву. Софія висловлювала свою тривогу, що ми практично не бачимося, і вона проводить багато часу сама. Я втішала її, запевняючи, що це всього лише тимчасова ситуація.

Однак я не могла розповісти їй, наскільки часто я опинялася в складних ситуаціях, де мої нерви були натягнуті до краю, і я відчувала втому, якої не відчувала ніколи раніше. Валері мовчки стежила за моєю роботою, немов тюремний наглядач, і її холодний і вимогливий погляд додавав мені нервозності.

В один із таких днів, коли моя внутрішня напруженість досягла свого піка, я вирішила скористатися обідньою перервою, щоб знайти трохи спокою. Офісна їдальня була непоганим укриттям, я попрямувала туди, взяла тацю з їжею і знайшла вільний столик біля вікна.

Минув деякий час, поки я заглибилася у свої думки, коли раптово хтось постукав по столу. Я підняла очі й побачила дівчину.

— Ти новенька, вірно? — запитала вона, перебуваючи поруч.

— Так, я нещодавно тут. Мене звуть Крістен, але всі мене звуть Кріс.

Вона кивнула і втомлено посміхнулася. — Можна я присяду? — я кивнула, кажучи: — Звісно, сідайте.

— Спасибі, — вона вдячно прикрила очі, і сіла зі своєю тацею. — Послухай, Кріс, я не просто так до тебе підійшла, мені потрібно тобі щось сказати.

Я уважно подивилася на неї. — Усе гаразд?

Її очі були наповнені таємницею, і це змусило мене уважно прислухатися.

— Ти стажист? — запитала вона, на що я кивнула. Вона зітхнула глибоко. — Я повинна попередити тебе. Іди звідси, поки Валері не знищила тебе, як інших.

Мене охопило здивування. — Чому вона повинна знищити мене?

Вона пустила голос, немов боячись, що нас хтось почує.

— Ніхто з новеньких не пропрацював тут більше ніж місяць. Усі тікали, бо вони просто не могли винести Валері.

Я важко ковтнула.

— Думаєш, я теж не витримаю?

Вона кивнула. — Якщо ти не відповідатимеш її дуже завищеним міркам, то так. Вона вичавлює все, що може з нас, думаю, тобі буде складно витерпіти її... стандарти.

Мої руки почали тремтіти від хвилювання, але я все одно намагалася зберегти спокій. — Дякую за попередження. Але я думаю, що зможу впоратися.

Вона нервово засміялася. — А з якої ти редакції прийшла, хто тебе порекомендував?

Я зам’ялася, — я... без досвіду, я сама знайшла цю роботу.

Вона втупилася на мене. — Без досвіду? Ти жартуєш? Як ти змогла влаштуватися без будь-яких зв’язків або рекомендацій?

Я знизала плечима. — Думаю, що вони побачили в мені перспективу.

Вона фиркнула. — Ну, ти й наївна. Вони вибрали тебе, тому що ти безкоштовна робоча сила, якою можна легко маніпулювати й експлуатувати кілька місяців.

Я відчула, як мене охоплює гнів. — У будь-якому разі це велика можливість для мене, навчиться і набратися досвіду.

Вона підняла брови та подивилася на мене. — Вчитися не вийде, Валері — найжорстокіша редакторка, з якою я коли-небудь стикалася. Вона зробить твоє життя нестерпним, поки ти не зламаєшся або не підеш.

— А ти чому не пішла? — запитала я, намагаючись перевести тему. Вона глянула на мене.

— Тому, що, я не можу. Якщо я піду, то я втрачу всі свої права на свої статті та матеріали. Я не можу дозволити цьому статися, я занадто багато вклала у свою кар’єру.

— Мені шкода, — сказала я співчутливо.

— Ти здаєшся милою дівчиною, Кріс. — Вона встала і взяла свою тацю. — До речі, мене звати Анджел. Якщо тобі потрібна буде якась допомога чи порада, то ти можеш звернутися до мене.

Я посміхнулася їй вдячно. — Дякую.

Вона зітхнула. — Я просто знаю, як це бути на твоєму місці. І повір мені, це не варте того.

Я хотіла їй щось на виправдання сказати, але в цей момент пролунав дзвінок на телефоні.

— Крістен, — почувся голос Валері із динаміка, — зараз зайдіть до мене. — Я відчула холодок по спині.

— Удачі, — сказала Анджел зі співчутливим поглядом. Я кивнула їй і попрямувала до кабінету, не знаючи, що на мене чекає за цими дверима.

Підходячи, я зробила глибокий вдих і увійшла, відчуваючи на собі її крижаний погляд.

— Валері, ви мене звали? — я вимовила, намагаючись підтримати собою залишки впевненості.

Вона подивилася на мене через окуляри, і сказала:

— Ви здали мені не всі матеріали.

Я спробувала її заспокоїти: — Вони в процесі, я постараюся